Олена Некора

Внимание! Если вы ищете тексты на русском языке — выберите тег  "русский язык".
Если вы хотите почитать только стихи на русском языке — выберите тег  "мои стихи".
Если вы хотите посмотреть графические работы — выберите тег  "графіка". 

Сергій Кот «Дзеркало тижня» №28, 22 липня 2006





Вкотре Україною прокотилася нова хвиля політичних пристрастей, пов’язана з суперечливими оцінками окремих етапів українського визвольного руху періоду Другої світової війни та повоєнних років. Поряд із надзвичайно політизованою дискусією навколо офіційного визнання ОУН і УПА, нещодавно в центрі уваги опинилася історія дивізії СС «Галичина». Зокрема певний резонанс мала поширена інтернет-газетою «Обозреватель» інформація про поновлення британською поліцією розслідування щодо діяльності дивізії під час Другої світової війни.

На жаль, у ході дискусій українські політики та медіа досить часто допускають абсолютно необґрунтовані закиди на адресу як власне дивізії в цілому, так і ветеранів-дивізійників. У тому числі пропагандистським штампом у цих атаках стали бездоказові звинувачення дивізії «Галичина» у скоєнні військових злочинів та злочинів проти людства.

У зв’язку з цим викликає подив, що на тлі загострення суспільного протистояння навколо дивізії «Галичина» в Україні досі практично нічого не відомо про діяльність і висновки так званої Комісії Дешена в Канаді. Її було створено 1985 року урядом Канади на чолі з лідером консерваторів Брайаном Малруні для перевірки обвинувачень у воєнних злочинах і злочинах проти людства, висунутих проти ветеранів дивізії «Галичина» Центром документації Шимона Візенталя у Відні та низкою інших організацій. Суть обвинувачень переважно зводилася до тверджень про нібито участь дивізії у масових знищеннях цивільного населення, зокрема євреїв, під час війни. До цієї кампанії на державному рівні долучився також Радянський Союз, який підтримував висунуті обвинувачення через газети «Вісті з України» та «News from Ukraine». Дійшло до того, що оттавська щоденна газета «Ottawa Citizen» назвала дивізію «Галичина» найбільш кровожерливою військовою одиницею періоду Другої світової війни.
( Читати все )

До дня народження (22.05) та дня смерті (25.05) Симона Петлюри

Остання подорож
(31.XII.1923 — 16.X.1924)

(Уривок)

Діялося восени року 1923. Зле стояла тоді наша справа. Україна після страшного надлюдського висилку визвольної боротьби та народніх повстань знесилилася, замовкла. Залитий по береги окупаційною армією, прибитий несвітським терором чека, край наш ніби скорився переможцеві і не ворушився в залізних шпуґах московських.

Большовики бучно святкували свою перемогу. Европа, виснажена великою війною та жадна миру, з цікавістю придивлялася до них; всюди говорилося про їх признання, про необхідність одновлення нормальних політичних та економічних зносин. Загальне політичне становище складалося для України несприятливо.
( Читати далі )

До дня народження (22.05) та дня смерті (25.05) Симона Петлюри

І.

Гарний ясний день ранньої весни у Києві 1918 року. Довгою, суцільною смугою витягнувся натовп людей на Володимирській вулиці, що прийшли віддати пошану покійному І. О. Нечую-Левицькому, що таки дочекався відродження України і вмер незабаром після повороту Центральної Ради до Києва.

На похороні весь український Київ. Скрізь видко знайомі обличчя, але найбільшу увагу звертає на себе постать в сіро-рудій старій салдацькій шинелі з характерним голеним обличчям і сивуватим волоссям...

Всім вже було відомо, що Симон Петлюра на час німецької окупації рішуче відмовився від будь-якої відповідальної участи в українському урядові до того часу, поки на Україні будуть панувати німці.
( Читати далі )

До дня народження (22.05) та дня смерті (25.05) Симона Петлюри

І зараз перед моїми очима стоїть, наче живий, невідомий мені відвідач. Я не уявляю собі ні його зросту, ні постаті. Але в моїй пам'яті так врізалось його лице, що я й зараз буцімто дивлюсь на молоде, живе та симпатичне обличчя, що надовго зачаровує вас своїм духовим виразом. То був Петлюра, і хто хоч раз бачив його, той зрозуміє, про що я говорю.
( Читати далі )

НАМІР ПРИЙНЯТИ 24 ТРАВНЯ ЗАКОН КОЛЕСНІЧЕНКА-КІВАЛОВА

ЗАГРОЖУЄ ГРОМАДЯНСЬКОМУ МИРУ І ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНИ



24 травня Верховна Рада має намір проголосувати за вибухонебезпечний законопроект «Про засади державної мовної політики». Авторами документу є депутати від Партії Регіонів Ківалов і Колесніченко, що спеціалізуються на антиукраїнських провокаціях.

Проте зараз мова йде не просто про черговий русифікаторський захід, а про документ, який системно знищує українську мову в усіх сферах, де вона встигла утвердитися з 1989 року, коли було прийнято чинний донині Закон «Про мови в Українській РСР».

Провідні українські експерти та міжнародні організації переконані, що законопроект спрямований не на захист мов меншин, а проти української мови. У своїх висновках представники ОБСЄ, Венеціанської комісії Ради Європи, Академії Наук України і навіть міністр фінансів уряду Азарова не підтримують проекту. Головні аргументи фахівців – законопроект загрожує українській мові, потребує величезних видатків з бюджету і штучно створить конфлікт, що загрожуватиме стабільності України.

Люди, які проштовхують законопроект, не підтриманий ні профільним комітетом Верховної Ради, ні мінфіном, ні міжнародними та вітчизняними експертами, свідомо прагнуть зруйнувати громадянський мир в Україні. Такою ціною вони хочуть відвернути увагу від ганебних підсумків своєї соціально-економічної політики, від безправ’я й корупції, що процвітають в країні. Проте швидше за все навіть самі ініціатори і виконавці провокації не усвідомлюють, наскільки небезпечного джина вони випускають.

Кожен депутат, а особливо – Голова Верховної Ради – несе особисту відповідальність за те, чи стане 24 травня днем початку громадянського протистояння, наслідки якого для української ідентичності і цілісності країни важко передбачити.

Ми закликаємо Голову Верховної Ради та підпорядкований йому апарат вилучити це питання з розкладу засідань, бо такий витратний проект згідно Бюджетного Кодексу й Закону про Регламент Верховної Ради взагалі не підлягає реєстрації без зазначення джерел покриття видатків на його виконання. До того ж науково-експертне управління парламенту на сьогодні не надало висновку на цей проект, а комітет з питань культури й духовності вимагає зняти його як поданий з порушенням регламенту.

Закликаємо депутатів, яким не байдужа доля країни, не допустити незаконного розгляду проекту, а тим більше – незаконного голосування з застосуванням карток відсутніх членів парламенту. Вимагаємо від Верховної Ради припинити небезпечні провокації і зайнятися натомість вирішенням нагальних соціально-економічних проблем, які хвилюють більшість громадян України, незалежно від їх мови, національності чи місця проживання.

Закликаємо всіх, хто усвідомлює рівень загрози, яка нависла над країною, прийти 24 травня о 13.00 до Верховної Ради, щоб захистити свою мову і громадянський мир.


Рух добровольців «Простір свободи»

097-9873187, 093-5746992, 097-17947

poshta@dobrovol.org


Джерело: http://dobrovol.org/article/246/

22 травня – історія та невмирущий символ для українців.

Перепоховання Тараса Шевченка стало подією для України ХІХ століття, спонукавши українців до відкритої маніфестації своїх поглядів.
В 60-70 роки біля пам’ятника Шевченка саме 22 травня патріотична молодь читала вірші та виголошувала промови.
Тож нині на часі відродити давню і добру традицію!
Мистецьке об’єднання «Остання Барикада», Об’єднання «Своя правда», фонд «Моя Україна», Всеукраїнська асоціація фестивалів влаштовують 22 травня о 19.00 біля пам’ятнику Тарасу Шевченка «Шевченкові читання» !

Відомі письменники, музиканти, журналісти, політики та громадські діячі прийдуть та прочитають свій вірш Тараса Шевченка, свого Шевченка!

Учасники «Шевченкових читань»:
1. Тарас Федюк-поет, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка

2. Іван Малкович – письменник, директор видавництва «АБАБАГАЛАМАГА»

3. Марія Бурмака – співачка, телеведуча каналу ТВ.

4. Микола Княжицький, генеральний директор каналу ТВІ

5. Юрій Стець, народний депутат , генеральний продюсер 5-го каналу

6. Соломія Вітвицька, телеведуча каналу 1+1

7. Роман Чайка – музикант, журналіст 5-го каналу

8. Ірина Геращенко, народний депутат

9. Олег «Фагот» Михайлюта, музикант, гурт «Танок на Майдані Конго»

10. Сашко Лірник (Олександр Власюк) – казкар, музикант, мультиплікатор

11. Олександр Ірванець-поет, драматург

12. Олесь Доній, народний депутат, голова Мистецького Об’єднання «Остання Барикада»

13. Світлана Поваляєва – поетка, письменниця

14. Олександр Бригинець – поет, депутат Київради

15. Сергій Пантюк – поет, письменник, Секретар Спілки Письменників України

16. Василь Шкляр – письменник, автор бестселеру “Залишинець Чорний Ворон”, громадський діяч

17. Йосип Зісельс – громадський діяч, дисидент

18. Євген Сверстюк - громадський діяч, політв’язень

19. Василь Овсієнко – політв’язень, публіцист, історик дисидентського руху

20. Ніна Матвієнко – видатна українська співачка, народна артистка України

21. Анжеліка Рудницька – співачка, заслужена артистка України

22. Артем Полежака – поет-слемер, співак та шоумен

23. Ірена Карпа – письменниця, співачка, журналістка

P.S. Того ж 22 травня , о тій же 19.00 і теж біля пам’ятника Шевченка –в м.Одесі одеські філії МО «Остання Барикада» та Об’єднання «Своя правда» спільно з: молодіжне крило ГО “Інтелектуальний форум, “ВМГО “Мовний ренесанс”"теж проведуть «Шевченкові читання»

Якщо ти шануєш Україну, якщо ти визнаєш велич Шевченка, якщо ти хочеш бути у колі однодумців – прийди 22 травня о 19.00 до пам’ятника Шевченку

Інформаційний партнер: 5-й канал
Для довідок: тел. (044) 244 0555

___________________________
Мистецьке об’єднання
“ОsтаNNя Барикада”
м.Київ, пр-кт Повітрофлотський 36, оф.67
тел./факс: 8 (044) 244-05-55
http://ostbar.com.ua/

«...будь-яка серйозна спроба з боку України скинути понево­лювачiв i об’єднати свої чотири розмежованi частини в одну незалежну Українську державу неодмiнно викличе справжню панiку.

Якщо ж Українi в цьому пощастить, то на сходi Європи з’я­виться держава, за територiєю й населенням друга пiсля Росiї. Такого масштабу подiя, найвiрогiднiше, викликала б одночаснi й важливi змiни всюди. Вона вплинула б, i чи не вирiшальним чином, на долю бiльшовизму в Радянському Союзi, а можливо, й нацiонал-соцiалiзму в Нiмеччинi».



Ланcелот Лoутон
УКРАЇНА: НАЙБІЛЬША ПРОБЛЕМА ЄВРОПИ

Виклад доповiдi, виголошеної у Близько- i Середньо­схiдному Товариствi 1 лютого [1939 р.], з ласкавої згоди сера Франка i ледi Нювнес, за адресою Принцес Гейт, 55 [Лондон]. Головував мiстер Трейсi Фiллiпс, кавалер Вiйськового Хреста. Додано деякi iсторичнi та iншi примiтки ¹.

Протягом останнiх кiлькох мiсяцiв Україна – зовсiм невiдома Заходовi країна – опинилася в центрi свiтової уваги. Гадаю, бiльшiсть людей можуть сказати, що знають мало або й нiчого не знають про неї. Це не їхня провина. Для такого незнан­ня є поважнi причини. Поневолювачi України добре подбали про те, щоб вона залишалася незнаною; вони заперечували навiть її iснування. Дуже важко уявити собi щось бiльш гiдне осуду, нiж замовчування народу, котрий за давнiм правом на­лежить до родини європейських нацiй. Але неконтрольованi подiї тепер вивели Україну на мiжнародну арену.
( Читати далі )

...захожу я в свой номер, где много двухэтажных кроватей, на первом этаже сидит азиат, как потом окажется японец. По-анлийски здороваемся, он меня спрашивает откуда я, я отвечаю, мол Юкрейн, пытаясь предугадать следующие вопросы и рассказать про страну. Но следующий вопрос заставляет мою челюсть удариться о пол. Японец, не будь дурак, задает вопрос на чистейшем галицком диалекте украинского языка: "Перепрошую пане, скажіть будь ласка, як ваше ім'я" и контрольным выстрелом добавляет "Я місяць жив у Львові, нажаль поки що українську знаю не досконало, але сподіваюсь ви мене зрозуміли" То ты азарова не слышал, думаю я препринимая отчаянные попытки вернуть челюсть на положенное место. Дальше мы 10 минут свободно общались на украинском. Итог: на Арбате, в Москве, украинец и японец общались между собой на украинском языке. Такой вот язык межрегионального общения. Как говорится, табачник убей себя об стену :)

Наталія Михайлівна Гудзій народилась 4 лютого 1980 року в селі Дніпропетровської області. Ще в дитинстві сім'я Наталії переїхала в місто Прип'ять.

26 квітня 1986 року в день Чорнобильської катастрофи її разом з сім'єю було евакуйовано в Київ, де вона поступила в музичну школу і почала вчитись гри на бандурі. В 1993 році, вона приєдналась до хору «Червона Калина» Київського ансамблю народної пісні, який складався переважно з чорнобильських дітей.

У складі цього хору на запрошення Фонду дітей Чорнобиля, очолюваного фотографом Руіті Хірокавою, з 1996 по 1998 рік Наталія декілька разів приїжджала до Японії.

Її виступи привернули особливу увагу і вона здійснила ще 29 сольних виступів протягом березня-червня 1999 року того, щоб зібрати гроші для постраждалих від радіації. За концерти було виручено 12 мільйонів єн, які пішли на лікування дітей з раком щитовидної залози.

За рекомендацією Руіті Хірокави Наталія прийняла рішення залишитися в Японії та зайнятися музикою.

В 1999 році один з волонтерів неурядовій організації Фонд дітей Чорнобиля, познайомив Наталію з Тамае Міятою, яка пізніше стала її вчителем вокалу.

Зараз Наталія Гудзій проживає в Токіо.
(Вікіпедія)

( Далі )

Originally posted by gloria_ma at Охматдит. КРОВ ІІІ-ї групи. ТЕРМІНОВО!

«Покиньте ви цькувати «народного героя» Петлюру, як наддніпрянці покинули — Петрушевича; не копайте ви провалля між двома братами, нехай воно потрохи само засиплеться».



06.03.1921 Baden/Wien, Hotel “Grüner Baum”

В[исоко] п[оважаний] та дорогий п. професоре!
Давно збираюсь я написати до Вас довшого листа з приводу напрямку «У[країнського] Голосу», але все відкладав, а оце під свіжим вражінням моїх розмов з п. Ліпінським та п. Петрушевичем сів за листа. Почну здалека. Коли мене конфіновано в кінці 19 року в Перемишлі, то всі ви вважали Петлюру за генія, проти цього «святого» імені не можна було тоді й слова сказати; тепер же в ваших очах Петлюра став злим генієм України, навіть ворогом її... Тепер Ви не находите слів, щоб зганьбити, принизити його. А тим часом Петлюра і тепер такий же звичайний, середній чоловік, яким був і два роки тому, якого, як я вам казав тоді, і прирівнювати не можна до таких талановитих людей, як Грушевський, Ліпінський та Винниченко. Але Ви в засліпленню своєму тоді не зважали на мої слова, боюсь, що й тепер, коли Ви впали в другу крайність, ви теж не звернете на них потрібної уваги.
( Далі )

Здається, в'язь колючого дроту, яка туго єднала цілі покоління українців, урвалася. Дай, Боже, назавше. Але не всі знають – а хто й не хоче знати, – чиїми і якими надзусиллями розривався той колючий дріт. І що не були ті люди “залізні, із пластику, шкла і бетону”, як писав Василь Стус, а зліплені вони були з такого самого тіста, що й кожен з нас.

Що їм так само боліло і мерзло тіло, як болить і мерзне кожному, їм так само хотілося поживи, тепла і ласки, як кожному з нас. І не гартував Господь тих людей в огненній печі – вийшли вони з тієї ж життєвої дійсности, що й усі ми. Що не вродилися вони героями, як тепер їх намагаються зобразити і тим ніби пояснити власну неучасть у не таких давніх подіях.

Одним вони вирізнялися з-поміж "простих совєтських людей": поводилися нормально, згідно з приписами християнського морального вчення і згідно з національними традиціями. Та коли величезна більшість українців похилилася і призвичаїлася до ненормальної поведінки, то життя нормальних людей на такому тлі справді здається подвигом.

( +2 Мурки )

КРУТИ

В мороці неладу, в пітьмі підлот —
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот,
Льот крізь вітри і хуртечі!

Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому п'ятнадцять, —
Так хороше вам на ворога йти,
Співом гучним захлинаться...

Хай вам вітри вибігають на шлях,
Просять вернутись, голосять...
«Щоб наша доля...» — лунає в полях,
«Щоб краще в світі жилося!»
( Далі )

у виконанні хору Тернопільської Вищої Духовної Семінарії імені патріарха Йосипа Сліпого (Української Греко-Католицької Церкви)

( Ще два варіанти )

( Дивитись далі )